Литературное творчество


Оглавление Центры реабилитации> Технические средства> Законы и льготы> Учреждения социальной защиты и общества> Образовательные учреждения>

 О трудоустройстве> Организация досуга> Клубы встреч и знакомства> Родительские советы и истории> Форум> Литература>  Ссылки> <<В рубрику

   

 Євгенія ГОРКУША, м. Миколаїв, Україна

( Альманах конкурсу-огляду Маленький Парнас, випуск № 5)

Євгенія Володимирівна Горкуша народилася 10 травня 1986 р. в Миколаєві.
1991 р. вступила до Миколаївської ЗОШ № 11, яку закінчила 2003 р. Нині навчається
на факультеті філології та журналістики Миколаївського державного університету
ім. В. О. Сухомлинського.
Пише прозу. Друкувалася в газеті «Педагог» (2004). Посідала (двічі) третє місце в обласному літературному конкурсі «Золота арфа» (2005 – 2006), а також друге місце в усеукраїнському конкурсі читців творів Т. Г. Шевченка.
Бере участь у творчих вечорах, активно виступає перед школярами та студентами.


ЧОТИРИ ДНІ БЕЗ ТЕБЕ


Чотири дні. Це ж не місяць і зовсім не рік. Та ці дні для мене – вічність, хоча і недовга. В юній голові з шаленою швидкістю пролітають, проминають образи прекрасного життя. Ось та мить, єдина й мила. Зупинись і потривай! Зупиняється кадр і... Еврика! Бачу милого мені «карасика». Загадкова усмішка, що ніби манить до себе, а погляд хитрий-прехитрий. Які очі? В нього очі глибокі, мов озера чарівні в горах Карпатських, у них побачиш душу в глибині, і таємничі, і примружені, мов у котика. Ой, ой, він мені всміхається. Еге ж: мені!!! Бурхливі емоції переповнюють і, мов водичка з гейзера, виплескуються на поверхню. Неймовірне тепло пронизує мене, а серце дзеленчить і стукотить. Ох, мої дорогенькі! Це так в юній голові мріється та бажається. Це лише багата уява, хоча віра та надія ніколи не щезнуть і не вмруть.
Чотири дні без тебе, і що? Жаль, нудьга, печаль і сум. Мій любий уже в Києві, йде вуличками цього міста, відчуває приємне дихання весни та солодкий смак натхнення. Яскраве сонце всміхається йому навздогін. Раптово здіймається вітерець і починає залицятися до дерев, запрошуючи їх потанцювати. Диво та й годі! Дівчата здалеку перешіптуються:
– Глянь, Ганно, який красень! Він у мій бік дивиться. Очі аж округлились. Мабуть, я така приваблива.
– Що ти, Марійко! Помилилася, дівчино. Бачиш: мені всміхається. Які зуби, які вуста! Це мій шанс, моя фортуна, а не твоя.
– Помиляєшся, моя!
– Ні, моя!
Крик, галас. Ще трохи і виникне бійка. Молодий красень:
– Дівчата, чого лаєтесь? У чому справа?
Ті замовкли і ще хвилину дивилися на нього здивовано. Трохи відійшовши від шоку:
– Та то так. Дівоче. Ви з Києва?
– А ви звідки б хотіли?
– Я хотіла щоб був із Києва, а Марійка ось хотіла, щоб був із Полтави.
Сміються.
– Ні, я не з Києва і не з Полтави. Зі степів причорноморських і полів південних. Я з Миколаєва.
– Із Миколаєва?! А сюди приїхали навчатись?
– Скільки запитань, любі. Вашим чоловікам пощастить, майбутнім. Ніколи не сумуватимуть.
– Справді? Ха-ха-ха. Ви – жартівник. З вами так добре спілкуватись. Якщо існує минуле життя, то в ньому ми вас знали.
– Та ви що! Серйозно? Гаразд, відкрию таємницю: приїхав у відрядження. І ще: ексклюзив...
– Який?
– Не думав, не гадав, що київські дівчата – нетерплячі. Про все хочуть дізнатися. Звуть мене Тарас. Навіть у думках ніколи не було, що випаде на долю в самісінькому центрі рознімати дівчат. Ось подивуються батьки, коли почують розповідь мою. Мої батьки. Я дуже їх шаную і люблю! Котра година? Зачарували мене так, що і про час забув. За бесіду чудову щиро дякую. Обміняймося номерами телефонів, якщо не проти.
– Авжеж. Із превеликим задоволенням.
Обмінюються.
– Бувайте, дівчата. Не сваріться! Хай щастить!
– На все добре. До побачення. Успіхів!
Проводжають очима.
– Який гарний парубок!.. Щаслива, напевно, та, що поєднає з ним своє життя…
– Так, Марійко, я з тобою цілком згодна. І стрункий, і вродливий, і спокійний, і веселий – все у ньому є. Хотіла б я собі такого чоловіка мати. Не буду сумувати, бо зустріну і своє…

Тарас прямує кудись. Лагідний вітерець виспівує пісню про зустріч двох половинок і про їхнє велике кохання. Раптово він так сильно затягнув, що квітка зірвалася зі стеблини і впала у Тарасове портмоне. ^/
– Так-так. Що тут? Еге, квітка. Нікого поряд немає. Просто диво. Гаразд, Тарасе, мандруємо далі. Всі летять, все вертиться перед очима і проминає. Життя швидке, не пропустіть, спіймайте і не відпускайте!
– Радісно на серці. Востаннє сьогодні йду цими вуличками, слухаю дзвони соборів і церков, милуюся красою парків. Зустріну завтра в рідному місті серед батьків, знайомих. Щастя!

Ось чотири дні пролетіли. Повернувся він, і печаль раптово зникла. Весело і радісно мені. Так легко і добре на душі. Чекання зустрічі солодке-пресолодке. Чекайте, вірте, і все вийде. Тільки дуже сильно сподівайтеся на це.

 


Rambler's Top100 Яндекс.Метрика