Литературное творчество


Оглавление Центры реабилитации> Технические средства> Законы и льготы> Учреждения социальной защиты и общества> Образовательные учреждения>

 О трудоустройстве> Организация досуга> Клубы встреч и знакомства> Родительские советы и истории> Форум> Литература>  Ссылки> <<В рубрику

   

 Андрій ГОРЯЇНОВ, студент Харківської національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого

( Альманах конкурсу-огляду Маленький Парнас, випуск № 5)

 

СПОСТЕРЕЖЕННЯ


Сонце яскраве, небо прозоре,
біле вітрило видно над морем,
хвилі вітрило тихо гойдають,
мабуть, йому щось розповідають.

Сонце яскраве, небо прозоре,
хвилі шепочуть пісню про море,
тільки ніде вітрила немає –
де воно зараз, хто його знає.

Сонця не стало, зовсім стемніло,
знову з’явилось біле вітрило.
Треба йому вертатись додому –
сонце давно вже сіло додолу.

Зараз на небі місяць і зорі,
хвилі шепочуть пісню про море,
спить все навколо, тиша усюди,
тільки ж бо море спати не буде…

12 червня 2004 р.



ПОДАРУНОК ДОЛІ


Іноді доля дарує мені
щастям і радістю сповнені дні.
Їх у моєму житті небагато.
Я у ці дні можу вірші писати,
можу сміятись, радіти, співати.
Вдячний я долі за те, що до хати
спокій приходить. І я розумію –
все це – реальність тепер, а не мрія.

Доле моя, ти даруєш мені
cпокою, сонця та радості дні.
Вічно тобі буду вдячний за це я!
Дні ці для мене ж бо, мов панацея, –
звільнюють душу від зла й негараздів…
вдячний я долі за миті прекрасні.
Я з нетерпінням чекаю на дні ці,
наче у спеку на воду з криниці.

17 липня 2005 р.



ПОМЕР

                                                                               Раймонду Моуді присвячується


Навколо тиша, тільки чую: вітер свище…
Земля лишилася далеко унизу.
Немов на крилах, я здіймаюсь вище й вище.
У височінь блакитну радість я несу.

Мені вже легше, бо тепер немає болю,
що все життя я мав у тілі та в душі.
Думок багато: «Боже мій! Нарешті воля!
Мабуть, той біль був покаранням – я грішив.

Раніше я не відчував такого щастя,
його немає на землі. Воно є тут.
Про інше, люди, ви дізнаєтеся з часом.
Над нами буде справедливий Божий суд.

Та ви не бійтеся, бо смерть – лише початок
буття нового, де немає болю й сліз».
Я вірю, що Господь готовий всіх прийняти,
тому, мабуть, мені й не хочеться униз.

2 грудня 2005 р.



ЧАРІВНИЙ СХІД


Ритм цікавий незвичайний
відбиває барабан.
На базарі зустрічають
із товаром караван.

Звідкись чути звук дудука,
що співа про ті краї,
де панують інші звуки.
Хтось читає рубаї.

Плов, халва, долма, гранати,
виноград і кавуни…
Всі ці страви скуштувати
варто, бо смачні вони.

Все, про що ідеться в вірші, –
це казковий дивний світ.
Щоб життя не стало гіршим,
хай живе чарівний Схід!

30 січня 2006 р.



СИВЕ ВОЛОССЯ


Час летить, час біжить, наче білий Пегас.
Бачу в дзеркалі сиве волосся.
Пролетіли роки, забираючи вас.
Так судилося, так довелося.

Сподіваюсь на те, що ви, друзі, в раю,
що спокійне буття почалося.
Через горе усі це життя пізнають –
не шкодую, що сиве волосся.

11 лютого 2006 р.

 

* * *


Вільний! Нарешті! Довго чекав
я на цю мить, найпрекраснішу в світі.
Це ж бо невидима добра рука
двері на волю… І я, наче вітер...

Знову я можу обрати свій шлях,
що поведе мене до перемоги.
Житиме пісня в душі й на вустах,
тільки б мої не відмовили ноги!

15 серпня 2006 р.

 

СПОГАДИ


У дитинстві залишав я часто
дорогу моєму серцю хату.
Думав, звикну я до цього з часом,
та не звик. Шляхів було багато:
На одних мене чекало щастя,
а на інших – море сліз солоних.
В ньому плавав і тонув я часто.
Я гадав, що серце охолоне.

Та воно лишилося гарячим.
Я живу й цьому радіти маю.
Я багато різного побачив.
Та нічого кращого немає,
ніж той шлях, що вів мене додому.
Я летів, немов на крилах вітру.
Сльози радості з очей додолу:
«Здрастуй, рідна хато, небо, квіти!»

17 вересня 2006 р.



КАЙТАРМА*


Музика весело, чую, луна.
Щиро до танцю нас кличе вона.

В мить танцювати почав старий Крим.
Музику чути ж бо цю лиш у нім.

Ллється мелодія – флейта співа.
Бубна у відповідь мова жива.

З вдячністю звуки вони видають.
Так, мабуть, грають лише у раю.

Сльози з очей від музичних надбань.
Наче заведений б’є барабан…

Розмір сім восьмих, у мене нема
сумніву в тому, що це – кайтарма.

30 жовтня 2006 р.

__________
* Кайтарма – національна кримськотатарська мелодія розміром 7/8.
Виконується на різного роду урочистостях, зокрема на весіллі.

 

* * *


Лечу я нібито на крилах
у невідому далечінь.
Нові шляхи мені відкрились.
Ніяк я не збагну причин,
чому вони мене так манять.
Цікаво, що я там знайду?
Веселощі, мов з неба манну,
чи, може, сльози, сум, біду…

13 квітня 2007 р.

 

* * *


Програв війну, хоча і виграв бій.
Але не змусить зупинитися мене це!
Лиш почекаю, поки вщухне біль.
Він переможцеві так просто не минеться!

Настане час, коли програє й він,
бо на моєму боці зараз чиста правда!
Не потонути б у його крові,
хоч перемоги я, а не поразки прагну.

23 квітня 2007 р.

 

* * *


Не забуду казкові часи,
коли разом з тобою були ми.
Дуже часто я подумки лину
в день, коли я вогонь загасив.

Я, мабуть, з’їхав з глузду тоді –
не збагну ж бо, навіщо зробив це.
Ти сказала: «Залиш мене, вбивце!»
«Прощавай!» – відповів я тобі.

Ти пробач мені, мила, той біль
і ті сльози солоні, які ти
пролила. Пригадай краще квіти,
що колись дарував я тобі!

Якби міг повернути часи,
коли разом з тобою були ми,
запобіг би фатальним хвилинам –
тим, коли я вогонь загасив.

30 червня 2007 р.

 

ПРАВОВІРНИЙ


Бачу в місячному світлі вірний шлях.
Перешкоди я на ньому всі здолаю –
на вустах Твої Імення, мій Аллах!
Крізь спокутування й Віру аж до раю…

Бережу я в серці Все, що заповів
Ти на цій землі виконувати, Боже –
Щиро вірю, це ж бо все нові й нові
перешкоди подолати допоможе.

Несподівано для себе став легким.
Мов окрилений піднявся у повітря.
І, неначе, я із дужчим себе кимсь…
У нерівному двобої проти вітру.

Щиро вірю, гідно я пройду той шлях,
що освітлюється місяцем. Здолаю
перешкоди. Милосердний мій Аллах,
з допомогою Твоєю йду до раю!

6 липня 2007 р.

 

ЩОДНЯ


Для читання п’ятикратного
намазу мусульманизобов’язані повертатися обличчям в бік Кааби –кубоподібної споруди, що розташована у Мецці.
Коран, Сура Аль-баккара Аяти, 148 – 150.


Розливається голос, як море.
Народивсь наді мною, неначе
водоспад. І відлуння по горах…
Я раніше такого не бачив:
Ті, хто чув, полишаючи справи,
повертають щасливі обличчя
в бік, де місто у променях слави, –
там споруда ж бо тисячорічна.
Час завжди забира у минуле
все, що він дарував нам раніше.
Чотирнадцять віків промайнуло,
голос той не змінивсь на щось інше…

13 липня 2007 р.



«ПОМИРАЮ ЗА…»*


Народам СРСР, депортованим
у 1930 – 40 роки, присвячується


Помираю за землю, з якої
мій народ чобітьми виганяли.
М у д р и й в о ж д ь стільки лиха накоїв,
ніби картами граючи нами.

Помираю за мову я рідну –
вороженьки ж бо прагнули смерті…
Але шлях цей не видався рівним –
не вдалося цілком її стерти.

Ми відродимось, вірю я щиро!
І почнеться сліз радості злива…
М у д р и й в о ж д ь відібрав батьківщину,
вбити ж пам’ять людську – неможливо!

13 Жовтня 2007 р.


__________
* «Помираю за…» (... için ölem) – у тюркських мовах
так виражається найвищий ступінь любові до чогось.

 

ПРИЧОРНОМОРЦІ


Танцювати нам дуже хочеться!
Щоб традиції не загинули,
збережемо в серцях народу їх
для нащадків з любов’ю й вірою…
Щоб на предків нам бути схожими,
в запальному танку полинемо…
Хай поллється струмок-мелодія
й подарує нас танцю вирові!

Чорне море своїми хвилями
щиро з берегом привіталося.
Тихим шелестом ліс у відповідь…
І вони ж бо порозумілися.
Ми у танці своєму виллємо
біль душевний водою талою.
І назустріч легкому вітрові –
огорнутися його милістю…

20 жовтня 2007 р.




 

 

Оглавление Центры реабилитации> Технические средства> Законы и льготы> Учреждения социальной защиты и общества> Образовательные учреждения>

 О трудоустройстве> Организация досуга> Клубы встреч и знакомства> Родительские советы и истории> Форум> Литература>  Ссылки> <<В рубрику


Rambler's Top100 Яндекс.Метрика