Литературное творчество


Оглавление Центры реабилитации> Технические средства> Законы и льготы> Учреждения социальной защиты и общества> Образовательные учреждения>

 О трудоустройстве> Организация досуга> Клубы встреч и знакомства> Родительские советы и истории> Форум> Литература>  Ссылки> <<В рубрику

   

 Роман ВОВК, співробітник Центру «Право вибору», м. Харків, Україна

( Альманах конкурсу-огляду Маленький Парнас, випуск № 5)

УЗДОВЖ МОРЯ

Показник зарядної батареї на камерофоні повідомляв, що живлення нема і він зараз вимкнеться.
– Ну, ще трішки, хай доспіває! – промовляла дівчинка.
Але той уперто попереджав, що вже скоро він припинить роботу.
– І для чого я гралася на ньому? От дурепа.
А той, заради кого дівчинка вмовляла техніку не вимикатися, все співав. Натовп підспівував йому. Звичайно, дівчинка могла попросити переписати концерт кумира когось із присутніх. Але то було б так, наче вона купила його у крамниці. Хотілося зробити це самій. Щоб із гордістю показувати подругам: це вона і тільки вона знімала його на камеру.

Раптом якимсь чином її кумир ось коло неї. Дихання перехопило, серденько, як у пташки б’ється, мало не вискочить із грудей.
– О Господи, він простягає мені свою руку.
Вона, наче вві сні, торкається його, іде за ним. Ось вони вже на сцені співають разом якийсь його новий хіт, присвячений тільки їй. І натовп таких, як вона, дівчат заздрять і хочуть бути там, де вона.

Концерт скінчився, вона йшла босоніж по розпеченому асфальту вздовж моря, яке навіть не шуміло, як зазвичай, а тихо шелестіло хвилями, не заважаючи їй мріяти.

11 серпня 2007 р



INTERMEZZO

Травневе свято крокувало містом, несло на грудях ордени. Воно раділо, співало, тужило з юрбою за склянкою «наркомівських» ста грамів. Уважно слухало президента. А той, стоячи на трибуні, кашляв – він, мабуть, хворий.

Жіночка у переході прикривала долонею обличчя, просила на скибочку хліба, від того сорому, що вона тут, плакала гіркими слізьми.
Маля у дитячому супермаркеті вередувало на руках матусі, яка намагалася пояснити, що слоника вони куплять іншого разу, як татусь повернеться з Канади, де він уже давненько на заробітках.
А президент, стоячи на трибуні, кашляв – він, мабуть, хворий.

На станції метро, у темному кутку, лежав окрайчик хліба. Люди, які перебували в цей час на станції, робили вигляд, що не помічають його. Але їхні очі, час від часу натрапляли на нього, бо станція виблискувала мармуром. І тільки окрайчик не вписувався в цю розкіш. Собака, що вчора випадково сюди потрапив: тікав од зголоднілих корейців – кращого порятунку, ніж станція, у нього не було. А президент, стоячи на трибуні, кашляв – він, мабуть, хворий.

Я теж, мабуть, хворий, але, на відміну від нашого президента, тільки підкахикую...

 

БІДНА ДИТИНА?

Чому мене так не люблять собаки? Мабуть, тому, що за гороскопом я тигр, тобто кішка. А собаки кішок не люблять. Ось і це маленьке створіння гарчить і шкірить зуби, хоче вхопити за п’ятку.
Само з два вершки від землі, а бач як кидається! Наче справжній вовкодав. Складається враження, що я крадій і щось поцупив. Он і люди почали оглядатися, навіть поради дають:
– Малий, не зважай, воно само відчепиться.
– Еге ж, не зважай, тільки відверни увагу, а воно тебе – за ногу!
– Бідна дитина, собаки й ті кривдять!..
Під усякі висловлювання та поради з’являється хазяйка собаки, хворостиною відганяє кривдника.
– Вибач, юначе, він дурнуватий, але ще жодного разу нікого не вкусив. Ходімо, я тебе пригощу смачненьким.

Чому мене так не люблять собаки?
Мабуть, тому, що не знають, яка я добра людина.

12 серпня 2007 р.


 


Rambler's Top100 Яндекс.Метрика