Литературное творчество


Оглавление Центры реабилитации> Технические средства> Законы и льготы> Учреждения социальной защиты и общества> Образовательные учреждения>

 О трудоустройстве> Организация досуга> Клубы встреч и знакомства> Родительские советы и истории> Форум> Литература>  Ссылки> <<В рубрику

   

 Вікторія РІЯКА, учениця Харківської обласної спеціальної гімназії-інтернату для незрячих дітей ім. В. Г. Короленка, Україна

( Альманах конкурсу-огляду Маленький Парнас, випуск № 5)


ПО ЗАКОНУ КРУГООБОРОТА ЖИЗНИ


Пустой взгляд прохожих, псевдорадость души, безразличие судьбы, играющие моим будущим. День, вечер, сон, а в нем, как в песне, я и Он.
В моей руке бабочка. Я опыляю ее маленькие, хрупкие крылышки своей радостью, радостью любви, любви к Нему. Бабочка срывается с ладоней и стремится к небу и солнцу, рассыпая пыль блаженства на нежные лепестки ромашек. По закону кругооборота жизни в природе, пыльцу собирают пчелки, делая уже на пасеке мед. И когда человек ест мед, он чувствует сладость моего счастья, согретого солнцем и окутанным ароматом цветов...
Утро. Яркое солнце. Тихое пенье птиц. Терпкий запах кофе...и…Он с розой в руке…я сплю…



И МНЕ СТЫДНО…


Сердце не дышит. Оно сжалось в мыслях о тебе. И на новый вдох уже нет сил. Я, как энергетический вампир, пытаюсь выпить детские иллюзии. Но их недостаточно. Два удара в минуту и одна вечность к тебе. Я меняю образы, но у всех присутствуют твои черты. Рисую бесконечность и понимаю, что она между нами. Я теряю способность мыслить. Все это раздражает и приводит меня в бешенство.
Край обрыва, прыжок. Холодный ветер, давление воздуха на сознание. Темнота и страх. Мягко, странно.
– Привет! – сзади.
– Кто это? – в ответ лишь пугающее молчание.
– Отвечайте, я говорю!!!
– Не кричи. И без того голова болит.
Неужели я разговариваю сама с собой?
– Я твое сознание. Теперь понятно?
– И что тебе от меня надо?
– Хватит вопросов. Лучше посмотри вокруг. Видишь солнце и улыбки людей?
– Нет…
– Скажи, ты стремилась к этому?
– Нет…
– Теперь думай. Пока!
– Подожди! Прошу тебя, остановись, что мне делать? – я еще пару раз слышала эхо, но ответа не поступило. Теперь в моей голове появились вопросы. И я этому была безмерно рада, так как долгое время я чувствовала в себе, только пустоту.
Что же теперь делать? Для кого? Для чего и зачем?
– Преодолеть страх, для себя, ради своего будущего, за шкафом J.
– Это снова ты?
– Да, я! Слушай, сейчас модно задавать вопросы. Или это все, что ты умеешь? – с насмешкой оно продолжало. – Просто вернулся дать маленький совет. Судя по твоей ситуации, ты думаешь, что никому не нужна и тебе не место в этом мире. Так?!
– …
– Но в этой жизни все намного проще. Расслабься и получай удовольствие. Какие-то проблемы – обними своего плюшевого мишку, пролей слезинку и станет легче. Сейчас я испытываю к тебе только жалость, а это, как ты понимаешь, унизительно. И мне стыдно, что голова моей хозяйки забита глупой мыслью о суициде.



ДО ОПІКІВ НА ПАЛЬЦЯХ


Віра в ідеали, надія на світле майбутнє, любов до життя – ці стереотипи притаманні кожній людині. Іноді почуття вкриті обманом і сліпим поглядом на рожеві мрії.
Деякі люди вірять у безхмарний світ, який вони бачать уві сні. Не розумію, чому треба лягати спати й заплющувати очі, щоб його побачити, а потім, прокинувшись, відчути лише розчарування. В таких людей є однодумці, що сподіваються побачити НЛО з порталом на іншу сторону нашого світу – сторону, де більше відтінків життя. Та лише одиниці люблять: свій дім, другу половинку, сім’ю, друзів і цей світ із його недоліками. Світ, який більшість так хоче змінити.

Людям із коханням у серці не треба засинати чи сподіватися зустріти прибульців, аби відчути тепло в душі. Достатньо залишити на усмішці: «Я кохаю!!!»
У коханні немає хімічних складів та логіки, тільки філософія почуттів.
Кохання – як сірник. Недоторканий у коробці, він – лише частина дерева. Так само як людина, котра ще не зустріла свою половинку. Під час дотику сірки з кресалом, якийсь рідний погляд посеред натовпу... іскра та в серці вогонь, який горить до опіків на пальцях. А потім біль. Біль старості або розлуки, але в коханні.
Чи в любові. Дітей, рідних або просто друзів.

У коханні людина живе – в коханні й помирає!
Кохаючи, ти даєш ближньому сили на досягнення мрій і сподівань. Ти так само мрієш, як інші, тільки в іншому напрямку. Про те, як змінити думку людей про це життя.
Хочеться показати, як приємно однією усмішкою привітати перехожого, одним поглядом змусити нервувати хлопця із сусіднього під’їзду, однією думкою зрушити з місця хмари.
Кохання має бути невід’ємною частиною тебе!!!
Чи любов.

 


Rambler's Top100 Яндекс.Метрика